- Що ви читали останнім часом?

- Останнім часом? Я багато читаю, тож орієнтуватимуся щодо «останнього часу» на поточний  тиждень, він уже в цьому сенсі вдалий. Три книжки з нині прочитаних мене чимсь зацікавили і чимсь зачепили.

Блейн Гарден, «Втеча з табору 14». Якісний репортаж. Написана книжка дуже стримано, навіть сухо. Але історія кричуща. Молодий хлопець втікає з трудового табору ворогів народу у Північній Кореї, де він народився і окрім котрого нічого в житті не бачив і не знав. Ця книжка про нього. Опис побуту північно-корейського ГУЛАГу, спостереження над тим, як стрімко деформується людина, позбавлена необхідного – психологічно необхідного, зокрема. І це все – про 1990-2000-і! Поки читала, мені несамовито хотілося, щоб книжка виявилася фейком. Тож найстрашніші, певно, останні сторінки. Там є примітки і фото, посилання на документи і інші розслідування – вони доводять достовірність розказаної історії.

Ян Литвак, «Братиславські упанішади». Цей словацький письменник був одним із гостей фестивалю Місяць авторських читань у Львові, і після його виступу (сподобався!) страшно захотілося почитати до того автора мені невідомого. Литвак – це технічне і наївне водночас письмо, нечасто таке поєднання трапляється. Ця невеличка книжечка – авторська збірка, складена з над-короткої рефлексивної прози і еко-поезій «на східний лад». Такий собі словацький Тарас Прохасько з гостро саркастичним почуттям гумору.      

Відіадгарт Найпол, «Напівжиття». Ніяк не могла до Найпола підступитися, але тут його прозу згадала людина, літературному смаку якої я повністю довіряю. Це стало стимулом. Відкрила його «Напівжиття» – і випала на кілька годин зі свого життя. Історія поглинає сама по собі: революційна Індія, кастове пригнічення, постколоніальні світоглядні сутички. Автоматично співвідносиш то з «Моїм життям» Ганді, то з Рушді, то с Арундаті Рой. Але погоду тут робить головний герой – він настільки огидний, що на певному етапі зачаровує цією послідовною мерзенністю. До прикладу, син придворного, у 1930-і він кидає університет і одружується з жінкою нижчої касти, бо вирішив: такою буде його жертва «новому суспільству». Розплачуватися за ту його жертовність доведеться і нелюбій дружині, зокрема.   

- Як обираєте книжки для читання?

- Частково на це питання я уже відповіла.

Я нечасто слухаю рекомендації, сама обираю книжки для читання – і система моя ой-яка-плутана.

Скажімо, я читатиму весь короткий список Оранж прайс (це премія для письменниць, які пишуть англійською), позаяк він мене не розчарував ще жодного разу. Те саме з книжками, відзначеними премією Шаміссо (її дають німецькомовним авторам, для яких німецька не є рідною мовою). Але уже обережніше буду з Букеровськими і Гонкурговськими лауреатами, когось із них до рук і не візьму. Так, для мене це чіткий орієнтир: я читаю книжки, позначені і відзначені преміями, бо вони так чи інакше впливатимуть на «загальну температуру по палаті».

Ще у мене зберігся надцінний список «програмного» читання, який нам на п’ятому курсі дав захоплений своєю справою викладач сучасної зарубіжної літератури – я й досі ще до середини переліку не дійшла.

А до безпосередніх рекомендацій я прислуховуюся тільки в тому випадку, коли людина добре знає мої уподобання чи має насправді добрий смак – є чому від неї вчитися. І ще один шлях: нові для мене автори, яких я спочатку чую наживо. Як-от сталося з Литваком і МАЧем. На те і треба добрі літературні фестивалі, в цьому переконана.

Однак треба уточнити.

Це все стосується того мого читання, яке «для душі». Ті книжки, які я читаю «для роботи», мають геть інші критерії відбору. Ще плутаніші.

- Що можете порадити для читання іншим?

- «Походження видів» Дарвіна. Не читала карколомнішого трилера.

А якщо серйозно, це питання чую часто, і воно мене завжди непокоїть. Познайомити людину з книжкою, яка тій припаде до душі – це настільки ж інтимний і відповідальний процес, як підшукувати комусь пару. Я не годжуся, боюся, в добрі свахи.

Є книжки, видані у нас, до прикладу, за два останні роки, які я б порадила не пропустити: це «Море моря» Ільми Ракузи, «Прокляття дому» Дженні Ерпенбек, «Сумма» Іздрика і Евгенії Нестерович, «Виховання» Клер Кіган, «Якоб вирішує любити» Каталіна Доріана Флореску, «Натура морте» Йозефа Вінклера, «Безодня» Марисі Нікітюк, «Сатурн» Яцека Денеля, «Мій дідусь був черешнею» Анжели Нанетті…

А знаєте? Давайте зробимо так, як я в таких ситуаціях раджу друзям. Скажіть мені три книжки, які вам останнім часом сподобалися – тоді я зможу вам щось і від себе рекомендувати.